Іран – закритий край сходу

Іран віддавна викликає зацікавленість і пересторогу. Країна розташована у південно-західній Азії, на так званому Близькому Сході, на межі Азії, Європи та Африки. Більше 40 років живе в ізоляції. Це релігійна держава, а її ісламський режим позначається на поведінці мешканців. Саме тому Іран не дуже популярний серед мандрівників, хоча це чудовий край, де живуть приязні перси.

Іран – це справжня перлина Сходу. Люди відкриті, а мандрівки безпечні. В Ірані можна відвідувати усі закутки навіть уночі. Тоді ви можете викликати лише зацікавлення підлітків, які організовують перегони на мотоциклах або швидкісних авто. З ними легко можна поспілкуватися і без перешкод проїхатися опустілими нічними вулицями. Це дещо додасть адреналіну вашій мандрівці.

Безпечні як жінки, так і чоловіки, хоч для жінок вночі більш комфортно мандрувати у товаристві супутника чоловічої статі. Мої колежанки ніколи не погодилися на такий варіант. Я ж навпаки – багато разів згоджувався на нічні ескапади і шалено мчав на мотоциклі у товаристві нових іранських друзів. Варто скористатися – враження незабутні!

До Ірану найкраще дістатися літаком до Тегерану. Недорогі рейси є з Варшави, менше, як за 2 тис. злотих. З Києва – вартість перельоту від 250 доларів, але іноді можна втрапити на знижки менше, як за 100$. Недорого можна полетіти зі Стамбулу лініями Pegasus Airlines. Можна також обрати менш комфортний варіант, який більше підходить для піших мандрівників, через кордон із Вірменією, обираючи буси чи автостоп. Візу можна отримати у посольстві Ірану заздалегідь.

Звідки наші побоювання? Іран ізольований від глобального західного світу. Це ісламська держава. Нас переповнює інформація про військову риторику Ірану. Усім добре відома іранська релігійна поліція, котра стежить за поведінкою жінок, за тим, чи мають на голові обов’язковий хіджаб (квадратна хустка, яка закриває волосся, вуха і шию), чи одяг не відкриває занадто сміливо рук і ніг. Релігійна поліція слідкує, щоб вбрання жінок було належним. Словом, чи відкриті форми іранок не доводять до екстазу чоловіків і не викликають суспільного замішання на вулицях іранських міст. Факт, що ми відчули це на собі, коли до однієї з моїх супутниць на вулиці Тегерану підійшов високий гарно збудований поліціянт і з усмішкою, але рішуче попросив закрити волосся хусткою, яка в той час посунулася з її голови, відкривши «сідло шайтана» – волосся.

У громадських місцях жінки носять довгі штани, легкий плащик до колін із довгими рукавами і хіджаб. Дівчатка мусять вдягати хіджаб вже у дев’ятирічному віці. І хоч теоретично обов’язковий чорний колір, на вулицях іранських міст доволі строкато. Чим більш ліберальна жінка, тим відважнішими є кольори її одягу та хіджабу.

Проте Іран – це лише потенційно підкорена країна. Це можна відчути вже у час польоту. Іранки входять на борт літака усміхнені, одягнуті, як західні жінки. Згодом все змінюється. Вони починають перебиратися в одяг, дозволений на вулицях Ірану. Одягають хіджаб, амір або хімар. Перестають усміхатися, їх посмішки застряють у горлі. Вони стають поважними і гідними, набирають такого виразу обличчя, який не викликає підозр релігійної поліції. Врешті повертаються додому, у свою країну, де вони – раби системи.

Я не зустрів під час польоту до і з Тегерану жінок у чадрі. Це вбрання найчастіше одягають жінки із консервативних прошарків, в яких родини і чоловіки не дозволяють жінкам самостійно подорожувати, або не дають їм жодної самостійності. Рідко можна зустріти іранку, вбрану в бурку чи нікаб. Єдині жінки, яких я бачив у бурках, – це багаті туристки з Перської Затоки, які подорожували зі своїми родинами під пильним наглядом чоловіків.

Вуличний режим Ірану зникає вдома. В іранському домі панує свобода і ніхто навіть не думає про заборони. Без відвідин іранської сім’ї не можна відчути, якою країною є насправді Іран і якими відкритими – іранці. Це не важко, бо майже щомиті з’являється можливість познайомитися на вулиці, іранці дуже приязні і щоразу готові допомогти. Якщо ви запитуєте про дорогу, то можуть особисто відвести вас, куди потрібно. Проте треба пам’ятати, що це мусульманський край і хоч іранки відкриті і щирі, не варто їх наражати на дискомфорт і вітатися та прощатися з ними рукостисканням. Достатньо буде із вдячності торкнутися правою рукою серця. У малих поселеннях, а зі мною це сталося на острові Hormoz, мене майже силою втягнули до іранського дому. Господар виявився вчителем і багатогодинна розмова із ним стала справжнім відкриттям краю та іранських пам’яток Перської Затоки.

Іранці часто проводять вільний час із родинами у парках, чи просто на газонах. Тоді розкладають на ковдрах чи попонах їжу, приготовлену вдома. Варто прийняти запрошення. Починається дискусія, і тоді маємо можливість побачити справжнє обличчя Ірану. Якщо вас запрошують додому, то можна навіть не повертатися до готелю, де залишилися речі. Вдома іранці відпускають гальма. Це вже не вулиця, де можна чекати щомиті іранську поліцію, яку іранці розпізнають безпомилково, проте уникають висловлювати свої почуття і погляди відкрито. Кажуть, що «диявол не спить», а товариство білого будить зацікавлення, магнетизує увагу інших іранців, але не відомо, чи це не закінчиться доносом.

Іранки освічені, приватно беруть уроки іноземних мов. Знання англійської у них дуже добрі. Зрозуміло, що це не стосується усіх родин, але так і в інших країнах. Сільський житель, який займається рільництвом, не часто буває пасажиром авіаліній. Іранки дбають про свій зовнішній вигляд. Versace, Prada, Emporio Armani – гарні дорогі сумки, кометика, сонячні окуляри, годинники, сучасне модне вбрання. Тут дуже популярні пластичні операції на ніс. Це комплекс іранок. Вони мають гарні довгі пальці, але й також носи. Наскільки гордяться руками, настільки не носами. Пластична операція, це не тільки вдосконалення обличчя, носа, це і престиж, демонстрація цілому світові – я можу це собі дозволити, я багата і гарна.

Іран – таке ж, як і ми, споживацьке суспільство. Хочуть одягатися сучасно і модно. Іранки – дуже горді жінки. В Ірані дозволено багатоженство, його різновидність – полігімія, яка дуже принижує жінок, бо тільки чоловік може одружитися на кількох жінках, зокрема в Ірані – на чотирьох. Я особисто не зустрівся із негативним сталенням до жінок. Іранці стверджували, що на полігамію можуть собі дозволити тільки дуже заможні серед них. Найчастіше негативне ставлення до жінок можна зустріти в найбагатших шлюбах, де немає поваги до жінок, де жінка вважається предметом, або – серед найбідніших. У таких родинах мені не вдалося побувати. Зазвичай потрапляв до середнього класу або до бідніших родин, але туди, де цінувалися освіта, контакт, комунікація, обмін поглядами.

Саме в іранському домі можна відчути, наскільки люди незадоволені з існуючого режиму. Іранці хочуть свободи, хочуть вийти з ізоляції, накинутої урядом. Вдома розповідають про свої плани, мрії, пригощають алкоголем, який можна купити на чорному ринку. Алкоголь є всюди, бо теж часто готують його самі вдома. Самогон дуже популярний в іранських родинах. Також, як і порнографія. Іранці виробляють порнографічні фільми на своє власне внутрішнє споживання.

Без відвідин іранського дому пізнати Іран неможливо. Єдине застереження, яке треба висловити, так це неодруженим чоловікам. Найкраще відразу сказати, що одружений, а на пальці мати імітацію обручки. Мені дванадцять разів пропонували змінити цивільний стан, в кінці я мусив збрехати, щоб позбутися тієї дискомфортної ситуації. Таке може статися із кожним чоловіком туристом у кожному місці. Наприклад, у вуличному барі, де я пив смачний фруктовий шейк і байдужим поглядом дивився на перехожих, одна з молодих жінок усміхнулася до мене. Я лише відповів посмішкою – і вже проблеми. Мати тієї іранки відразу підійшла до мене із запитанням, чи я хочу її дочку. Іншим разом мене майже силою хотіли втягти додому, коли почули, що я не одружений.

Треба бути пильним. Знаю, що мій колега змушений був тікати через вікно з будинку, до якого його запросили заночувати. Зрештою це мусульманська країна. Вистачить лише залишитися сам на сам із дівчиною в одній кімнаті – і вже немає вороття. Достатньо на початку знайомства підкреслити, що одружений, а дружина залишилася в країні. Тоді спокій гарантований. Зовсім не дивно, що іранки хочуть вирватися з того замкнутого, ізольованого від світу краю. Але думаю, що це єдина небезпечна ситуація, яка може вас спіткати в Ірані… Хіба, що шукаєте пригод. То тоді навіть відкритий Таїланд буде небезпечним.