Дуцзян’янь — це стародавня система гідротехнічних споруд, яка функціонує й донині

Для Китаю вона мала велике історичне значення, оскільки ресурси, отримані в результаті її експлуатації, сприяли об’єднанню китайських земель у царстві Цінь.

Дуцзян’янь розташована у провінції Сичуань на південному заході Китаю, поблизу Ченду. Іригаційну систему було збудовано у III столітті до нашої ери на річці Мінцзян. Система гідротехнічних споруд – електростанцій та греблі Дуцзян’янь використовує води річки Мін для забезпечення добробуту місцевих жителів вже понад 2000 років.

Дуцзян’янь є прикладом ідеального використання водних ресурсів для задоволення потреб місцевого регіону та населення, а також універсальних рішень, які й досі функціонують. Сьогодні система гідротехнічних споруд Дуцзян’янь є лише туристичною пам’яткою. У 2000 році її було включено до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Дуцзян’янь спочатку називалася Гуаньсянь, що означає «Гребля на столичній річці». Систему побудував Лі Бін у період Воюючих царств, коли його призначив губернатором Сичуані король Чжаосян, правитель держави Цінь після захоплення королівства Шу.

Лі Біну було наказано видобувати якомога більше ресурсів у провінції Сичуань, які король Чжаосян мав використовувати для подальших завоювань. Лі Бін чудово виконав своє завдання. Він організував масштабний видобуток залізної руди і солі та побудував мережу доріг для відправлення видобутих корисних копалин до Цінь. Найбільшим досягненням Лі Біна було будівництво іригаційної системи Дуцзян’янь. Лі Бін вирішив, що основою системи буде розгалуження однієї з головних приток Янцзи, річки Міньцзян.

Міньцзян мала бути центральним елементом іригаційної системи, а водосховищем мали стати величезні затоплені рисові поля. На річці було збудовано дамбу, яка пропускала частину води, а решту затримувала. У скелях були вирубані канали загальною довжиною 1185 км, що спрямовували воду до сухіших регіонів. Завдяки системі воріт і шлюзів можна було контролювати рівень потоку води. Кам’яні валуни були розміщені у важливих точках вздовж каналів. Коли їх покривала вода, шлюзи закривалися, щоб захистити поля від затоплення. У свою чергу, коли скелі почали виступати з води, шлюзи відкрили, щоб забезпечити подачу води, якої бракувало через посуху.

Розроблена Лі Біном система дозволила зрошувати 200 000 гектарів сільськогосподарських угідь та підтримувати сільське населення, яке налічувало близько 5 мільйонів осіб. Це запобігло численним посухам і повеням. Зрошувальна система Дуцзян’янь працює вже 2300 років, захищаючи рівнину Ченду від повеней та зрошуючи її родючі ґрунти. Вона пережила численні землетруси, які сколихнули цей регіон Китаю.

Іригаційна система Дуцзян’янь була побудована у північно-західній частині басейну Сичуань. Край Сичуанської улоговини формують гори Гендуаньшань, відомі як Сичуанські Альпи. Гори Гендуаньшань утворюють східний хребет Тибетського нагір’я, межуючи з плато Юньнань-Гуйчжоу на півдні та оточуючи Сичуаньський басейн на заході. Простори гір Гендуаньшань затримують мусон з південного сходу. Саме тому район, де була побудована іригаційна система Дуцзян’янь, має сприятливий мікроклімат з дуже тривалим вегетаційним періодом понад 10 місяців.

Лі Бін обрав цей регіон для будівництва іригаційної системи саме з кліматичних міркувань. Тривалий вегетаційний період дозволяє збирати два врожаї на рік. Подвійний урожай означав подвійний прибуток, і саме це Лі Біну й було доручено королем Чжаосяном. А зрошувальна система, побудована в регіоні Дуцзян’янь, захищеному горами, зі сприятливим мікрокліматом та відповідним зрошенням, забезпечила можливості для отримання великих прибутків від сільськогосподарського виробництва, особливо від посівів рису, вологого сорту «паді» – рослини, яка повинна рости на мілководді, щоб дати врожай.

Відразу після того, як Лі Бін став губернатором провінції Сичуань (250 р. до н. е.), він почав регулювати управління водними ресурсами на рівнині Ченду відповідно до наказів свого правителя, короля Чжаосяна. Лі Бін вирішив не будувати штучне водосховище з дамбою, оскільки основною причиною розливу річки Мін було її обміління через гірський матеріал, який вона переносила. Його будівництво спожило б багато ресурсів і не принесло б жодного ефекту. Більше того, це суперечило б державній меті короля Чжаосяна, який планував подальшу експансію з метою об’єднання Китаю під своїм правлінням, а річка Мінь мала залишатися судноплавною для забезпечення перевезення військ та військового спорядження. З цих причин Лі Бін вирішив не розділяти річку, перекриваючи її потік дамбою, а натомість зробив зовсім іншу конструкцію. Він розділив русло річки, щоб надлишок води розподілився на величезну площу; затопив рисові поля, що простягалися на великі площі.

Тому річку штучною дамбою розділили на два основні русла: внутрішнє та зовнішнє. Вони були призначені для відведення зайвої води. Канали були розділені на менші. Вся система зрошувала приблизно 3800 км² грунтів. За переказами, вартість будівництва становила 100 000 таелів срібла. У його будівництві брали участь десятки тисяч китайців. Лі Бін, а потім його син – Лі Ерланг, ймовірно, 250–230 рр. до н. е. розпорядилися збудувати на річці Мін серію споруд, що утворили іригаційну систему: Цзінганті (Діамантова гребля), яка розділяла річку на два потоки – перший вододіл – Юйцзуй (Риб’яче гирло), потім додатковий водозлив між Юйцзуй та зовнішнім каналом (Фейшаян Вайцзян), через який дренувалися бічні іригаційні канали. Це була важлива водна артерія.

Також було збудовано Шахей Хе, головний канал, що відгалужувався від зовнішнього каналу на захід. Внутрішній канал (Нейцзян) був головним зрошувальним каналом. Вхідний отвір Корнукопія (Баопінкоу), вузьке місце системи, створювало вихор, який викидав надлишок води через водопропускну трубу Летючі Піски у зовнішній канал. Зрошувальна система Дуцзян’янь була саморегульованою системою. Останнім з основних будівельних елементів був прохід Летючих Пісків (Фейшаян), глибока гілка, що перетинала дамбу Цзінган і розділяла канали.

Система Лі Біна захищала Чендунську рівнину від повеней та зрошувала її родючі ґрунти. Її будівництво заклало економічну основу могутності держави Цінь. Держава Цінь використовувала ресурси, отримані в результаті економічного розвитку регіону, для подальших завоювань, які завершилися у 221 році до н. е. об’єднанням Китаю. За свої заслуги Лі Бін та його син Лі Ерланг посмертно отримали королівський сан.

Сьогодні найкращий спосіб дістатися до Дуцзян’янь – автобусом з Ченду. Вхід платний. У туристичній зоні знаходиться храм Ерванг, також відомий як Храм Двох Королів. Він розташований на річці Мінцзян біля підніжжя гори Юйлей. Його було збудовано на честь Лі Біна та його сина Лі Ерлана, яких посмертно включили до королівської династії Сун (960–1279). Гора Цінчен, яка височіє над місцевістю, вважається духовним центром даосизму. У 142 році нашої ери китайський філософ Чжан Лін заснував тут доктрину китайського даосизму.

У туристичній зоні – зрошувальній системі Дуцзян’янь – також знаходиться вежа Ціньян, яка є реконструйованою копією стародавньої вежі та чудовим оглядовим майданчиком. Це унікальна у світі зрошувальна система, якій варто присвятити свій час.